Думки злого звонеччанина. Жив собі та був колись хороший футболіст, а потім тренер Юрій Вернидуб. Жив, але після запису новорічного концерту «Кварталу» скінчився. Хоча, можливо, ще до нього, бо зробив «не той вибір» з моральної точки зору. Як виявилося, не востаннє.

Він вже змушений був колись фактично евакуюватися із «Зорею» з окупованого Луганська до Запоріжжя, а міжнародні матчі певний час взагалі грати в Києві. Чому? А тому, що запорізький стадіон не відповідав нормам, а місцева вміла лише гребти під себе усі матеріальні цінності, що потрапляли на очі. Особливо кумедно це виглядало з урахуванням того, що міський голова без знаку від прес-секретарки навіть «так» чи «ні» не міг сказати перед ЗМІ. Не тому, що був випадковою особою, просто рівень інтелекту там нижчий за той, що має страус.

Він на власні очі бачив фактично окуповане державою-агресором Придністров’я, як і те, що Молдова якось навчилася співіснувати із загарбаною територією та навіть вести спільний бізнес. Так, в якості тренера «Шерифа» Вернидуб перегравав не лишав «Шахтар», а й «Реал», хоча працював фактично на російські гроші від холдингу «Шериф», який номінально керує невизнаним державним утворенням досі. Але про це забули, коли відомий фахівець після повномасштабного вторгнення Росії вступив до лав територіальної оборони.

Рівно до того моменту, доки вельмишановний пан не прийняв пропозицію від клубу-фальшивки, реальним власником якого є не Зеленський і його оточення (як всіх намагаються переконати), а вимушений голова Криворізької ВЦА Олександр Вілкул на прізвисько «Сашенька-херувім». Латентний станом на воєнний час русскій, чию пику головні фанатки з числа радянських пенсіонерок цілують на … псевдоіконах московської церкви у вигляді картонних календариків. Та й сам клуб існує якось сумнівно: і регулярні перемоги завдяки однобокому упередженому суддівству, і спонсорів принципово не світить, коли всі інші чинять рівно навпаки. Можливо, через те, що через мутні схеми та третіх осіб фінансування відбувається за державний кошт? Це вам тільки після уколу сиворотки правди скажуть або під дулом автомата, і того може не статися.

Біс з ним, із футболом. На світлині зафіксовано момент гигикання того самого Вернидуба якраз під час сороміцького номеру про Скадовськ. Того самого. Причому у відповідь на питання профільних ЗМІ жодної відповіді не було. І, швидше за все, не буде. Це найгірший з можливих варіантів.

Можна було засудити це неприпустиме нахабство, нагадати, що Скадовськ все ще є українським містом, а окупантам тут не місце. Це було б збереженням обличчя, але роботу точно можна було втратити. Нічого, Зіданів та Клоппів у нас зараз немає, хтось би підібрав, хоч і за менші гроші.

Можна було сказати, що це дійсно видалося смішним і так далі. Це було б втратою обличчя та збереженням роботи, але принаймні прозвучало б чесно. А чесність дехто з українців досі цінує.

Однак пан Вернидуб обрав найбільш огидний варіант: всістися на обидва стільці і водночас прикинутися мертвим опосумом. Так чинять тільки боягузи або ті, що плазують перед справжнім, а не придуманим для народних мас начальства.

Особливо цинічним виглядає той факт, що саме на цьому концерті розіграли футболку фальшивого «Кривбасу» самі здогадуєтеся з чиїм підписом. А гроші від виступу начебто пішли на потреби ЗСУ. Тих самих ЗСУ, які рано чи пізно звільнять в тому числі Скадовськ.

Для автора, як і для багатьох інших, Юрія Вернидуба більше не існує. Як людини. Та й як тренера також.

Моралі не буде.

Читайте також:

Скадовськ в окупації. Кварталу смішно.

За Скадовськ: про скаргу до Комісії з журналістської етики на «1+1» і «Квартал».

Не відреагувати на «вибачення» пані Ірини Гатун я не могла.

Думки злого звонеччанина. Скадовськ, Ухта та квіти зла.